Історія школи
Першу школу в с. Бондурі було організовано сільською громадою на громадські кошти. Вчителем цієї школи став якийсь збіднілий безземельний панок на прізвище Скаржевський, що звідкись прибув і поселивсь в селі. В школу приймали дітей віком 14-18 років. Вони вчились 2-3 роки. В школі вивчали граматику, часослов, псалтир, і початки арифметики. На цьому навчання закінчувалось. В школі нараховувалась від 2 до 30 учнів. Вчилися тільки хлопці, дівчат в школу не приймали. Згодом, через десятки років, цей «вчитель» вивчився на дяка і залишив навчальний заклад. Школи не стало, бо не було в селі більше грамотних людей.
У 1871 році, біля старої невеличкої церкви, посеред села сільська громада на зібрані кошти побудувала нову школу, яка називалась церковно – приходська. Це був трошки більший будинок: з однієї класної кімнати та кімнати для вчителя. Школою завідував сільський священник, а першим вчителем, цієї школи, був місцевий молодий чоловік Ксенофонд Мендусенко, який навчився читати і писати ще в сільській школі, а потім вивчився на писаря і пішов на вчительські курси та після їх закінчення став вчителем в своєму селі. Проте він вчителював недовго. За доносом священника він був звільнений з роботи за читання недозволених книжок і вільнодумство. Старі люди кажуть, що це була своя людина, привітна до всіх. Ласкава до дітей. Його любили учні і поважали дорослі.
В роки громадянської війни в приміщенні школи проводились збори селян, вечори, на яких активісти села ставили п’єси , що висміювали куркулів, прославляли борців за радянську владу. В панському будинку було відкрито хату- читальню. Робота хорового та драматичного колективів була широко відома не лише в нашому селі. Керівником був вчитель Козленко Іван Григорович.
У 1918 році почала працювати Бондурівська початкова школа, яка мала 4 класи , але два комплекти з двома вчителями та 70 учнів. В будинку старої дореволюційної школи учні не вміщалися, то сільська громада вирішила частково перевести один комплект учнів в будинок колишнього панського управителя. Із зростанням чисельності учнів приходилось пізніше в цьому будинку робити перебудову для розширення класних кімнат і збільшення їх числа. Число учнів зростало замість двох комплектів стало чотири , а далі виникла необхідність утворити паралельні класи. В 1935 році Бондурівська початкова школа розширюється в семирічну. Не вистачає класних кімнат. Навчання в школі стало двозмінним.
В 1938-1941 рр. Бондурівська семирічна школа мала вже 8-9 комплектів з паралельними класами. І коли в перші роки радянської влади було 2 вчителі, то тепер-13. В 1935-1940 рр. вчителі школи взялись за ліквідацію неписьменності та малописьменності серед дорослого населення. Село Бондурі стало майже повністю письменним.
В час тимчасової німецької окупації в селі, яка тривала 3 роки і 7 місяців, було закрито школу. Довелося припинити мирну працю і стати на захист Батьківщини.
До війни директором школи був Волошин В.Г., який був призваний в ряди Червоної Армії, воював на фронтах, повернувся і проживав селі Білки Іллінецького району. Не повернувся з війни вчитель Смолян В.І.
13 березня 1944 року село було звільнено від нацистських загарбників. В перші післявоєнні роки працювала вчителькою початкових класів Чесак О.В., Штефанюк А.Л., Басакевич Г.І., Волошин Г.Х.. Навчалися в двох приміщеннях. Ініціатором культурно-масової роботи на селі і в школі був вчитель Босакевич Г.І. Він сам грав на багатьох музичних інструментах і вчив цього дітей. Вчительський колектив ставив п’єси в своєму селі. Також виїжджали з виступами у сусідні села.
У школі було організовано дитячий хор. Діти вчилися грати на музичних інструментах (балалайка, гітара, скрипка, мандоліна). Навчалися у трьох старих приміщеннях.
З 1 вересня 1949 року і по 1 вересня 1976 року директором школи була Пашиста Ольга Петрівна. За період свого керівництва вона показала себе як умілий керівник і активний громадський діяч. За період її керівництва в селі виросла красива двоповерхова школа і з 1969 року вона стала середньою. За доблесну працю Ольга Петрівна має нагороди: «Відмінник народної освіти» та інші.
Ольга Петрівна працювала директором школи тридцять шість років.
З 1970р. – 1978р. Директорами школи були Бащенко Д. М. , Лисий В. І.
1978р. – 1987р. На посаді директора школи працювали: Юрченко М. В. Лізавенко Н. І. , Гребенюк І. В.
Один за одним летіли навчальні роки, зміцнювалася навчально- матеріальна база Бондурівської середньої школи, ріс професійний рівень педагогів.
1987р – 2009р керівниками школи були Химерик А. І., Юрченко М. В., Лізавенко Н. І.
З 2009р. на посаду директора школи призначений Гребенюк І. В.
У 2013 р. на території школи посаджено яблуневий сад, шкільню котельню з твердим опаленням переведено на газове.
З 2013р – 2017р проводяться роботи по утепленню школи.
У 2016 р. Бондурівську середню школу реорганізовано у навчально – виховний комплекс: середня загальноосвітня школа І – ІІІст – дошкільний навчальний заклад. У приміщенні школи був відкритий сучасний дитячий садок на 30 місць.
Педагогічний колектив прийняв до себе дошкільнят молодшої та старшої групи. Дякуючи спонсору Івасенку П. М. – директору СВГ «Фортуна» кімнати садочка засяяли естетичним оформленням і домашнім затишком. Коли заходиш до них , то ніби поринаєш у казку.
Школа має належне матеріально – технічне забезпечення: з’явився кабінет інформатики, учнівського врядування, встановлені пластикові вікна, реставровано коридори, зроблені внутрішні вбиральні. Шкільна ідальня забезпечує учнів гарячим харчуванням.
Для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я учнів початкової школи та вихованців ДНЗ у школі встановлено ігровий майданчик.
У затишній школі добре почувають себе учні. Вони займаються у різних гуртках, секціях, радують вчителів та батьків своїми перемогами.
У 2021 р. у зв’язку з реформуванням законодавства навчально – виховний комплекс змінив свою назву на «Заклад загальної середньої освіти: середня загально- освітня школа І – ІІІ ступенів – дитячий навчальний заклад»
Летіли роки за роками. І на добру згадку про шкільні роки випускники залишали фотографії. А завтра – вже нове самостійне життя. Що Їх чекає? Хто порадить у скрутну хвилину і розділить їх успіхи, досягнення?… Звичайно вчителі , яких не забувають випускники, зустрічаються з ними, розповідають про своє життя. Переглядають старі фотографії і дякують їм за науку, за терпіння і любов.
