Національна економіка: сутність, структура, механізми функціонування та цілі розвитку
Національна економіка є історично сформованою системою суспільного відтворення країни, яка ґрунтується на використанні наявних національних ресурсів, забезпечує реалізацію національних економічних інтересів країни та функціонує за об’єктивними економічними законами. Поняття національної економіки в наукових дослідженнях останніх років визначається як у вузькому, так і в широкому розумінні. У вузькому розумінні національна економіка є сукупністю економічних суб’єктів і зв’язків між ними, яка має просторово визначену і специфічно складену національну організаційну структуру, характеризується господарською цілісністю і спрямована на задоволення потреб суспільства у матеріальних і соціальних благах. У широкому розумінні національна економіка – це структурована в галузевому і територіальному просторі економічна діяльність у масштабах країни, що регулюється інституціональною системою, яка відповідає економічному, політичному та ідеологічному устрою (порядку), сформованому в цій країні.
Наукові визначення поняття «національна економіка» базуються на двох підходах: технологічному та соціально-економічному. За технологічним підходом, національна економіка є сукупністю галузей, видів виробництв та характеризується обсягом виробленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг, їх якістю, рівнем використання ресурсів тощо. Соціально-економічний підхід розглядає національну економіку як сукупність виробничих відносин, яким властиві певний рівень розвитку продуктивних сил, тип економічної системи, характер суспільного відтворення, специфічний господарський механізм, рівень життя населення, зовнішньоекономічні зв’язки.
Національній економіці як цілісній системі властиві такі загальні ознаки: економічний суверенітет держави; територіальна та господарська цілісність; спільність економічного середовища, що формується єдиним законодавством, єдиною грошовою одиницею, спільною кредитною і фінансовою системою; наявність тісних економічних зв’язків між суб’єктами господарювання на основі поділу праці, праві власності; наявність єдиного економічного центру управління, який виконує регулюючу та координуючу функцію з використанням інструментів економічної політики (таким центром є уряд країни); єдина система економічного захисту та гарантії економічної безпеки.
Національна економіка характеризується взаємозв’язком умов виробництва та його результатів і формується як єдиний господарський механізм із взаємозумовленими внутрішніми процесами та явищами. Значний вплив на особливості національної економіки справляють історичні та культурні традиції, географічне розташування країни, її роль у міжнародному поділі праці.
Базисними компонентами національної економіки, які її визначають, є: досягнутий рівень розвитку продуктивних сил; стан техніки та технологій, тенденції їх удосконалення; збалансованість і рівновага ринку; відносини власності; організація виробництва і система управління; принципи розподілу, перерозподілу та споживання благ; ресурсний потенціал. Основу національної економіки утворюють суб’єкти економічної діяльності, які виконують чітко визначені функції і об’єднані в єдину систему економічних взаємовідносин.
Національна економіка має складну структуру. В структурному аспекті національна економіка характеризується певними співвідношеннями, які складаються між галузями і видами діяльності, секторами економіки, економічними процесами, регіонами. Розрізняють такі види структур національної економіки: відтворювальну, галузеву, територіальну, інституційну, зовнішньоекономічну та технологічну .
Характеристика структур національної економіки
| Види структури | Зміст та характеристика |
| Відтворювальна | Характеризує співвідношення: між стадіями суспільного відтворення (виробництвом, обміном, розподілом та споживанням); між проміжним і кінцевим виробництвом; між фондом нагромадження та фондом споживання; між виробництвом засобів виробництва та предметів споживання |
| Галузева | Характеризує поділ економіки на окремі галузі та сектори економіки і відображає складені пропорції за видами економічної діяльності |
| Територіальна | Відображає частку у виробництві валового внутрішнього продукту (валового випуску) кожної адміністративної території, регіону, виробничо-територіальних комплексів |
| Інституційна | Характеризує співвідношення у виробництві валового внутрішнього продукту за формами власності, інституційними секторами, ринковими і неринко-вими інститутами |
| Зовнішньоекономічна | Характеризує співвідношення між експортом та імпортом товарів, послуг і капіталів; між національними економіками різних країн |
| Технологічна | Характеризує співвідношення технологічних укладів економічної системи |
Структура економіки на макрорівні відображає найважливіші загальногосподарські пропорції, тобто певні кількісні співвідношення, співрозмірність окремих елементів економічної системи.
Національна економіка спрямована до стабільності, ефективності та справедливості через досягнення таких довгострокових цілей: стабільне економічне зростання національного продукту; високий і стабільний рівень зайнятості; стабільний рівень цін; підтримання рівноважного зовнішньоторговельного балансу; гарантування економічної безпеки; підвищення якості та рівня життя населення.
Як співвідносяться поняття «екологія» і «культура»?
Учені-екологи вважають, що більшість екологічних проблем – глобальних, регіональних, місцевих пов’язані з низьким рівнем екологічної культури населення і насамперед молоді, особливо в містах. Споживацьке ставлення до природи, до людей, бездуховність, незнання і руйнування народних традицій, незнання основ раціонального природокористування і екологічного права, недооцінка екологічних знань в системі навчання та емоційного фактора при формуванні відносин людини до природи –тугий вузол проблем, який необхідно вирішувати. Їхнє вирішення лежить у сфері підвищення культури кожної людини, всього суспільства, нації.
Співвідношення термінів «екологія» і «культура», їхня взаємозалежність у проявах діяльності людини, суспільства сьогодні привертають увагу не тільки учених різних галузей знання, фахівців, а й широких верств населення. Латинське слово «культура» в перекладі означає «вирощування, оброблення». Ще Цицерон вважав, що дух, розум людини необхідно обробляти як ґрунт, і тоді він стає культурним: «Як родюче поле без обробки не дасть врожаю, так і душа…». Головна задача педагога будь-якого рівня освіти і є оброблення, формування розуму, духу людини на класичних моральних засадах через формування екологічного мислення і відношення до природи
Ознака екологічної культури – це раціональне, невиснажливе використання природного середовища на основі пізнання законів розвитку природи з урахуванням найближчих і віддалених наслідків змін навколишнього середовища під впливом людської діяльності.
Терміни «екологія» і «культура» сьогодні привертають увагу всього суспільства. Провідним елементом культури в її сучасному розумінні є не тільки сукупність матеріальних і духовних цінностей, але і стан природного оточення. Штучно створений, хоча і виходячи з життєво необхідних потреб, часто надмірних, екологічний стан став провідним елементом світової культурної спадщини, яка залишиться нащадкам. Наскільки ми усвідомлюємо це, настільки ми культурні в цілому й в екологічному відношенні зокрема. Усвідомлення такої ситуації, бажання змінити її в позитивному напрямку і є ознакою культури кожної людини окремо і суспільства в цілому.
Жадібність людська не має меж – писав Аристотель ще 23 сторіччя тому назад. Філософи вивчали і вивчають цю проблему, цю якість людської психіки і прийшли до висновку, що саме вона зрештою і привела цивілізацію на межу самознищення. Тому необхідно шукати нові підходи в навчанні і вихованні, за допомогою яких можна було б “окультурити” учня, людину, придушивши в ній споживацькі запити, які часто багаторазово перевищують природні потреби.
Поширення екологічної інформації, системи знань про природу, розвиток екологічної теорії і її популяризація, створення оптимальних соціально-економічних умов є основою для формування екологічної культури, необхідної для раціонального природокористування. Для цього екологічне навчання не повинно бути формальним нагромадженням знань, теорій, а стати свідомим відношенням до їх прояву в природі.
Велике значення в цьому мають традиції дбайливого відношення до природи. Прикладом екологічного безкультур’я є Чорнобильська катастрофа, особливо ставлення до її наслідків. Безкультур’я – це цинізм, невігластво та безгласність, в яких відбивається наше ставлення до природи, до самих себе.
Через це площа під смітниками в Україні складає понад 250 тис. га і зростає на 5-6 тис. га щорічно; 20% території держави знаходиться в зоні підвищеної електромагнітної небезпеки – (в США тільки один відсоток); загальна площа природно-заповідного фонду складає близько 4%, в той час як у розвинутих європейських державах не менше 6%; площа лісів – тільки близько 14 %, в розвинених країнах – не менше 20%.
З 1972 р. під егідою ООН ведеться Список всесвітньої спадщини, що тепер нараховує 290 об’єктів, з яких культурних – 211, природних – 70, змішаних – 9. Україна представлена тільки Софійським собором у Києві. І чим довше в нашій країні проблеми екологічної освіти, виховання будуть залишатися на нинішньому рівні, як другорядні, тим швидше деградує держава, нація. Адже дотепер в загальноосвітніх школах відсутній окремий предмет «Екологія», хоча навчальні програми давно розроблені, а його викладання вимагає державна Концепція екологічної освіти та виховання в Україні.
Запитання для самоконтролю
1.Дати характеристику структурі національної економіки
2.Як співвідносяться поняття “екологія” і “культура”?
3.Яка роль екологічної, природоохоронної інформації у формуванні
екологічної культури?
4.Які ознаки екологічного безкультур’я?
5. Напишіть творчу роботу «Від екології природи –до екології душі»